Моє село
І . Гостей дорогих ми вітаємо щиро,
Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром.
Для гостей відкрита наша хата біла,
Тільки б жодна кривда в неї не забігла.
ІІ. Вклоняємось вам, люди, доземно,
Як батьківській хаті з далеких доріг.
Як хлібу, що матінка чемно
Й гостинно кладуть на вкраїнський рушник.
Ведуча Добрий день всім , хто тут зібрався нині,
Добрий день всім, хто слухає тут нас.
Ведучий Добрий день нашій славній Україні,
Шановні гості, ми вітаємо вас
Ведуча Сьогодні ми з вами у нашій світлиці поведемо розмову про найдорожче серцю кожної людини- про Батьківщину, про рідний край. Зробимо це у вигляді усного журналу « Моє село- окраса України». Він присвячений 86 річниці нашого села.
Ведучий Перша сторінка нашого журналу « Україна моя неозора»
Ведуча Україна- це тихі води, ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці.
Ведучий На білому світі є різні країни,
Де ріки, ліси і лани
Та тільки одна на землі Україна,
А ми її доньки й сини.
Усюди є небо, і зорі скрізь сяють,
І квіти усюди ростуть...
Та тільки одну батьківщину
Ми маєм...
Її Україною звуть.
ІІІ. Ось небо блакитне і сонце в зеніті!
Моя Україна- найкраща у світі!
Моя Україна- це ліс і озерця,
Безмежні степи і чарівні джерельця,
Красиві пейзажі і гори високі,
Маленькі струмочки і ріки глибокі
Міста старовинні і замки прекрасні,
Великі будови і дуже сучасні.
ІV. Сади чарівні, мальовничії села,
Моя Україна- це пісня весела
Це щира, багата, як світ її мова,
Крилата, така мелодійна, чудова!
Її обереги- верба і калина,
Найкраща у світі – моя Україна
Бо нам найрідніші Вітчизна і мати,
То як же нам, дітям, її не кохати!
V. Моя Україна- козацькая слава!
Така волелюбна і мирна держава
Вона дорога нам, і рідна , і мила,
Бо світ перед нами, як мати , відкрила
Вітчизна свята, дорога Україна,
Для кожного з нас ти у світі- єдина.
Ведучий В усі часи Україна була і тепер є відкрита душею, кришталево чиста, чесна, добра і справедлива, вона завжди була мудра і по дівочому наївна, але горда і незалежна.
Ведуча Це історія мужнього народу, що віками боровся за волю, за своє життя, свідками цього є високі в степу могили, обеліски та прекрасна на весь світ українська пісня.
( Пісня )
Ведучий Друга сторінка нашого журналу « Моє село – окраса України»
Ведуча У кожної людини, як стверджує одна романтична сага, є два береги-від якого людина відпливає і до якого має неодмінно причалити. На довгій дорозі життя зустрічаються не менш значимі береги: надії, юності і любові. І де б не зупинилася людина на цих почасти нетривких і мінливих берегах їй неодмінно світитиме далеким вогником, оповитим щемним спогадом, отой найперший -берег дитинства.
Ведучий У кожної людини є своя маленька батьківщина: це її домівка, вулиця, село, де вона народилася. Все це є частиною великої Батьківщини -нашої славної України. Саме тут наше коріння, звідси виходять наші стежки у світ.
VI. Мій рідний край, моє село-
Зелене, гарне,молоде!
На всій зеленій нашій кулі
До болю в серці дороге!
Моє село – ти славне Вільне
Розкішне, чисте та живе
В тобі живемо ми щасливо
Працюєм, вчимось кожен день
Пишаються тобою наші люди
І заздрять навіть деякі міста
Ми підростемо, вивчимось і зробим
Тебе могутнішим разів до ста.
Ведуча «Село на нашій Україні- неначе писанка село»-ніжно, добром і любов’ю бринять слова великого Кобзаря.
Таке тут миле, доступне і рідне-
Високі тополі і тихе село...
Таке сокровенне, насущне і рідне,
Воно в мою душу навіки вросло.
Ведучий Не зрозуміти жителям міста всієї таємниці і найдорожчого почування, яке мають у своїй душі селяни. Тут кожен знає один одного, ніхто не пройде не привітавшись. А за повір’ям: скільки разів ти привітався з іншими, стільки собі набавляєш добра, здоров’я, щастя.
VII. Моє село. Яке воно красиве!
Воно одне таке на цілий світ!
Пшеничним колосом буяють різні ниви,
Чарує веснами садів вишневий цвіт.
Вода хвилює пісню колисанки,
Шепочуть віттям осокори й ясени
Моє село, його пісні й світанки
Візьму з собою в пам’ять назавжди.
VІІІ Відлітають лелеки у вирій
І приносять на крилах нам осінь
Але я все ще вірю, все вірю,
Що жива десь та іскра і досі.
Відлітають у вирій лелеки...
Літо йде понад степом востаннє,
І вже десь там далеко-далеко,
Сяє погляд його на прощання
А лелеки злітають над житом
І курличуть, курличуть, курличуть...
Літо йде по вузенькій стежині
Й за собою нас манить і кличе.
( Пісня «Лелеченьки»)
Ведуча Село... Багате, щасливе, уквітчане. Але чи завжди воно було таким? Чи завжди на обличчях його жителів грала весела усмішка і променілися радісно очі?
ІХ. «Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть
Плугатарі з плугами йдуть
Співають ідучи дівчата..»
В наш час не так Кобзар великий
Про це із болем розповів,
Бо тракторист вже трактор водить
Замість отих плугатарів
Дівчата пісню не виводять-
В магнітофоні всі пісні
Вони тепер лиш люблять слухать
Співають рідко вже самі.
На жаль, і жайворонок в небі
Пісень весняних не співа
Подіяли суперфосфати
Та інша хімія нова.
А як хотілося б сказати
За Кобзарем, щоб була суть:
«Садок вишневий коло хати,,,»
Ведучий Давайте заглянемо в історію, повернемось у ті часи, коли виникло наше село.
(ІСТОРІЯ СЕЛА)
Ведучий Життя розкидало наших односельчан у різні куточки світу. Але серцем чуйним і своїми думками вони залишаються з рідним селом.
Ведуча Село моє, навіки ти єдине!
Піснями та легендами живеш
Для мене ти найкраще в Україні,
Найкращими садами ти цвітеш
Зійшлися темні, грозяні дороги,
І не минула Вільного війна
І голод, і розруха, більше того-
Історію торкнула сивина:
Колись бійці тут йшли в атаку
І захищали ріднеє село
На цьому місці зацвітають маки
І згадують бабусі, як було...
Але в селі лишились краєвиди
Рівненькі вулиці, дерева і сади.
Село моє нікому не скорити!
Ведучий У нашому селі 8 вулиць. Площа села- 267 гектарів, 283 двори, проживає 736 чоловік. Село розташоване за 29 кілометрів від райцентру.
Ведуча Талановиті люди живуть в нашому селі. Роботи художника Перевертайла Івана Олександровича відомі і за кордоном.
Хор колишнього колгоспу і хор вчителів Вільнянської школи займали перші місця в обласних конкурсах художньої самодіяльності
Ведучий Молоде покоління вільнянців не тільки не втратило здобутки своїх батьків, але й примножує їх.
( Пісня )
Ведучий Третя сторінка нашого журналу «Батьківська хата»
Ведуча Рідна земля- це казковий світ дитинства і юності, це невичерпне джерело , що живить душу людини добротою і світлом. І втому дитинстві – батьківська хата.
Ведучий Зустрічаючись з рідним порогом , людина стає справжньою, як природа.
Світяться теплом і радістю вікна наших батківських осель і кличуть нас у свій тихий рай, що дарує справжнє родинне щастя.
Х. Я люблю свою хату
І подвір’я й садок
Де і сонця багато,
І в жару холодок
Тихо й затишно, квіти
Коло хати цвітуть,
І невтомно все літо
Бджоли в цвіті гудуть.
Все для мене тут рідне
Стіни –білі, як сніг,
І віконце привітне,
І дубовий поріг,
Рідна казка про гнома,
Рідна стежка і сад_
Всюди добре, а дома
Краще, кажуть, стократ.
Ведуча Хата, як і людина, вміє плакати і усміхатися, вона може бути горда і сумна, пихата і доброзичлива. Всу залежить від того, яка родина в ній мешкає. Пишалася хата завжди своїми традиційними вишиванками.
Вишити колоссям і калиною,
Вигойдана співом солов’я.
Зветься веселково Україною,
Нене, зачарована моя!
Ведучий У народі говориться: «Дім без рушників,як сім’я без дітей». Рушники – обереги дому, вони супроводжують людину від народження і до смерті. На рушниках люди записували свою долю. У кожний рушник , як і у вишивану сорочку, вкладалося багато мрій про одруження, щасливе сімейне життя.
ХІ. Рушники на стіні. Рушники,
Що бабуся колись вишивала
Пролетіло багато років,
І всього помінялось немало.
Але ви, незвичайні і щирі,
Як бабусина чиста душа.
Я торкнуся рукою вас , вірних,
І відчую тепло тих долонь,
Що колись вас давно вишивали
Я цілую, цілую вас знов,
Хоч бабусі давно вже немає.
ХІІ. Яке то диво наші рушники!...
( Пісня Рушники )
Ведуча Ми дуже вдячні всім, хто брав участь у нашому усному, всім, хто завітав до нас. Сподіваємось, що цікава розмова,її теплота і щирість зостануться з вами назавжди.
ХІІІ. І як ми тільки не жили
І не пили з якої чаші,
Які не дули нам вітри,
А ми співали пісню нашу.
По рідній пісні, по душі,
Що бранкою в полоні,
Мов по тендітній ковилі,
Неслись татарські коні.
І закидав шляхтич на шию
Нам зашморги без ліку раз,
Щоб не співали, заніміли,
Щоб більше не чувся голос наш.
Здалось, часом _ уже достатньо
По нас трава вже вироста,
Та Бог вкладав нам пісню знову
В німі, облалені вуста.
З-за пісні нашої не раз
Новітнім варварам не спалось,
Та з серця вирвати у нас
Її нікому не вдавалось.
Палили, гнали і морили,
Та воскресала й поверталась
На наші заціплені уста.
І кожен звук- нектар неначе,
І кожне слово – аж іскриться,
Нам пісня, мов жива вода,
Душі наповнює криницю.
Вона – у нашому єстві,
Вона – у нашій крові,
У нашій долі, у броні,
У нас в журбі й любові.
Вона і ми – то щось одне,
В ній магія космічна...
Та буде вічно наш народ,
Бо має пісню вічну.
( Пісня «Червона рута»)
Ведуча Шануймо себе і свою гідність, і шановані будемо іншими.
Ведучий До нових зустрічей!